«Ваша власна поведінка – вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми, що ви говорите про них, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями чи ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету – все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить і відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, ображаєте матір, - вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть»

А. Макаренко

    Проблема співпраці та гармонізація взаємодії сім’ї і школи у вихованні дітей – складна і багатоаспектна. Насамперед це стосується взаємодії, розподілу обов’язків, ролей, завдань і функцій між усіма учасниками навчально-виховного процесу, вироблення спільних дій. Ось основні аспекти співпраці: вивчення сім’ї учня; педагогічна допомога і підготовка батьків до виховання дітей; проблема педагогічного спілкування вчителя і батьків.

    Вивчення сім’ї допоможе встановити ступінь володіння батьків методами виховання дітей, визначити ступінь їх використання. Результати тривалого спостереження допоможуть вчителеві скласти чітке і повне уявлення про кожну сім’ю, вміло задовольнити потребу батьків у спілкуванні, стимулювати їх інтерес до співпраці. Як результат – батьки із задоволенням спілкуватимуться, відвідуватимуть батьківські збори, братимуть участь у спільних заходах.

    Щодо другого аспекту.  76%  батьків вважають, що сім’я має користуватися допомогою школи з питань виховання дітей, але лише 53% з них звертаються  за порадою до вчителів.

    І щодо педагогічного спілкування вчителя і батьків. Як свідчить практика, не кожен учитель, навіть достатньо кваліфікований, уміє співпрацювати з батьками учнів. Досить часто педагоги, які прекрасно володіють навчальним матеріалом і методикою його викладання, демонструють високу педагогічну майстерність, стають безпорадними у спілкуванні з батьками, не вміють встановити з ними контакт, педагогічну взаємодію.

    Форми взаємодії школи і сім’ї можуть бути різними: організація педагогічної освіти батьків, батьківські збори, робота з батьківським активом, залучення батьків до організації і проведення позакласних заходів, вивчення виховного потенціалу сім’ї, використання засобів масової інформації для висвітлення стану роботи з цієї проблеми, проведення диспутів, дискусій, зустрічей «за круглим столом», дні відкритих дверей, відкриті уроки для батьків, створення рукописних книг «Дерево мого роду», ділові ігри, батьківські вечори тощо. Дієвим засобом є співробітництво батьківських та учнівських органів самоврядування. Змістом такої роботи може бути спільна розробка проектів, акцій громадянської спрямованості (упорядкування території школи, озеленення вулиць, допомога людям похилого віку, проведення екскурсій та ін.).

    Не можна не погодитись з думкою відомого філософа М.С. Кагана про те, що існує три ефективних для виховання людини інститути: школа, сім’я і оточення. Всі ми прекрасно розуміємо, що моральні засади українського суспільства залишають бажати кращого. Але саме від взаємодії цих трьох ланок залежить те, якими виростуть наші діти і якими в майбутньому буде українське суспільство.

    Перед школою постає завдання не тільки знайти ефективні форми організації взаємодії з сім’єю, а й залучити до цього процесу самих батьків на правах учасників спільної діяльності, тобто партнерів. Водночас слід зважати на те, що партнерство як спосіб взаємодії може мати різні прояви.

    Активне партнерство характеризується добровільною участю сімей у життєдіяльності школи, позитивним ставленням до порад і зауважень вчителя щодо виховання дитини; налаштованістю батьків на оволодіння педагогічними знаннями і виховними вміннями; гуманістичними стосунками на рівні «дитина – батьки - вчителі».

    Конструктивне партнерство свідчить, що сім’я хоча й не відмовляється від участі в життєдіяльності школи, але й не виявляє до цього ініціативи; батьки беруть до уваги зауваження і поради вчителів, проте не завжди адекватно на них реагують; залучення до занять, спрямованих на підвищення педагогічної культури дорослих членів сімей, відбувається лише за вимогою класного керівника; між суб’єктами взаємодії (вчителями, батьками, дитиною) періодично виникають непорозуміння.

  Визначальними рисами пасивного партнерства є відсутність у батьків інтересу до шкільних справ, байдуже ставлення до порад і зауважень вчителя, відсутність позитивного зворотного зв’язку між школою та сім’єю.

    При деструктивному партнерстві спостерігається відчудження батьків від школи, агресивне ставлення до порад учителя і до його зауважень. У трикутнику «батьки – дитина - вчитель» можуть виявлятися непорозуміння, конфлікти, взаємозаперечення змісту і напрямів виховання.

    Проведені емпіричні дослідження серед батьків учнів 5-6 класів показали, що активний вид партнерства підтримують лише 9,6% батьків. Перевагу конструктивному партнерству надають 35,4% дорослих членів сімей. Досить численною (44,1%) виявилася група батьків, які надають перевагу пасивному виду партнерства у взаємодії зі школою. Їх не цікавлять шкільні справи дитини, якщо вона не має схильності до систематичних порушень дисципліни і більш-менш успішно навчається. В іншому разі можуть висувати звинувачення до вчителя, апелюючи тим, що вони зайняті на роботі, а вчитель приділяє недостатньо уваги їхній дитині. Однак, висловивши такі претензії, вони знову «відходять убік», не прагнуть до подальшого розвитку контактів. До деструктивного виду партнерства належить 10,9% батьків. Це найбільш несприятливий вид взаємодії сім’ї і школи, який іноді може набувати характеру жорсткого протистояння. Підґрунтям для цього може бути, наприклад, надання надмірної вищості своїй дитині і неповага до вчителя, який «несправедливий до неї», «намагається принизити її», «не спроможний оцінити її унікальність».

    Я думаю, що ви згодитесь з моєю думкою: робота з родинами учнів є однією з найважчих функцій професійної діяльності вчителя. Безумовно, успіх взаємодії з батьками залежить від рівня педагогічної майстерності вчителя, володіння навичками діагностичної методики, які формуються поступово. У процесі професійної діяльності вчитель набуває педагогічних навичок. Вихователь має бути добре вихований сам, мати знання, навички щодо організації та проведення певної роботи.

    Успіх роботи з батьками залежить також від уміння педагога встановлювати з ними контакт, без якого не може бути й мови про взаємодію у вихованні дітей. Тут особливого значення набуває комунікативна діяльність учителя, його здатність до спілкування з дорослими. В основі спілкування батьків і педагога має бути взаємна зацікавленість долею дитини, результатами її виховання і навчання. Кожна сім’я має ті чи інші проблеми у вихованні, особливо в його методиці. Якщо батьки відчувають, що педагог прагне зрозуміти їх, вони позитивно сприймуть його поради, рекомендації і настанови.

    Коли дитина іде в перший клас, батьки допомагають їй, відвідують батьківські збори, інколи приходять на уроки, часто спілкуються з учителем. Така взаємодія існує ще в 2 – 4 класах. Далі батьки все менше цікавляться життям своєї дитини в школі: рідше відвідують батьківські збори, спілкуються з учителями вкрай рідко, майже не відвідують уроків. На мою думку, тут є і наша вина. В першу чергу ми повинні дати зрозуміти батькам, що і в старших класах дитина залишається дитиною і потребує допомоги і підтримки батьків. Потрібно більше залучати батьків до проведення загальношкільних заходів, активної участі в них самих батьків.

    Надзвичайно важливим аспектом спілкування є вміння вчителя вислуховувати батьків, їхні проблеми та успіхи у вихованні дітей, виявляти найкритичніші моменти сімейного виховання і при потребі прийти на допомогу. Створення толерантних особистісних взаємин між учителями і батьками стає основою для розвитку їх подальшої співпраці не лише з питань успішності та старанності їхньої дитини, а й переосмислення батьками свого способу життя, установок, позицій у ставленні до своїх дітей.

   Таким чином, взаємодія сім’ї і школи – важливий чинник у одержанні позитивних результатів в навчально-виховному процесі. Однак його дієвість потребує уваги вчителів, дирекції школи як у плані створення умов для належного перебігу, так і в плані насичення його змістом, визначенні ефективних форм реалізації.

Інтерактивне навчання

Створити школу ХХІ століття –

Завдання зовсім не з легких.

Потрібно методів вживати розмаїття,

Щоб домогтися знань міцних.

Учити вчитись швидко й ефективно –

Постала перед вчителем мета,

Для здійснення якої необхідна

Сприймання матеріалу глибина.

Уроки музики, літератури, мови

Покликані нести красу

Художньо-естетичної основи

І світ сприймати, як весну.

Отож, щоб власну думку мати

Про різні твори, казки і вірші,

В музичному оформленні їх треба подавати,

Виховуючи велич у душі.

Логічно мислити і міркувати

Уроки фізики і математики навчать.

Щоб більш активним учнем на уроці стати,

Задачі треба в групах штурмувать.

Якщо ж нам говорити про закони

Природи і суспільства загалом,

То тут дискусія здолає перепони,

Або ж навчальний метод «мікрофон».

На фізкультурі, ОЖД і малюванні

Сприяти необхідно розвантаженню дітей,

Тому впроваджуйте тут конкурси й змагання

Для втілення новацій і ідей.

Багато різних методів існує,

Які покращують навчально-виховний процес;

І кожен вчитель так урок будує,

Аби в освіті сталий був прогрес.

Аліна Семененко

(вчитель математики

спеціалізованої школи №115 м. Києва)

       Використання чогось нового завжди дає позитивні результати, але не на кожному уроці і не завжди це можна використати. Працюючи минулого року в класах комплектах я переконалась, що це було неефективно. Коли «граєшся» з одним класом – інший не робить нічого, бо там цікавіше. Тому я старалась знаходити в темі уроку щось спільне, щоб працювали обидва класи разом. Так ми використовували метод «Мікрофон» на уроках природознавства при вивченні спільних тем: «Рослини», «Тварини». Інтерактивну вправу «Обери позицію» використовувала на уроках з основ здоров’я. На уроках української мови при складанні діалогів ми використовували вправу «Телефон».  Діти часто працювали в парах. На уроках читання проводили рольові ігри. Не часто, але і у комп’ютерному класі ми працювали: при вивченні тем «Синоніми», «Таблиця множення», «карта України» та інші.

      Досягнення учнів на уроках ми  оцінюємо по-різному: діти оцінюють самі себе, оцінюють свого товариша, оцінку ставить вчитель. Спостерігаючи за школярами я побачила, що учням важко оцінювати себе, але ще важче аргументувати оцінку.

      Проводячи позакласні заходи я старалась організовувати роботу так, щоб це було цікаво для дітей. Тому майже всі заходи не потребували від учнів заучування віршів. Сподобалися школярам і конкурси «Найрозумніший», проведені в обох класах в кінці І і ІІ семестру. Це була гра, але разом з тим – повторення вивченого матеріалу. Цікавим був і конкурс «Мовограй» для учнів 4 класу.

      В цьому році, працюючи з 1 класом, провести щось подібне майже неможливо. Хоча на уроках стараюсь використовувати різноманітний ігровий матеріал. Читаючи казки школярі стають їх героями, інсценізуючи прочитане. На уроках математики допомагають тваринкам розв’язувати рівності. На читанні вибирають малюнок, до якого побудована звукова модель. На уроках природознавства проводять дослідження: властивості води, повітря, та інше.

    У грі дитина вчиться, розширює свій кругозір, працює, почуває себе вільно і комфортно. Саме гра допомагає цікавіше, легше донести навчальний матеріал кожному учневі.